8 Березня – це свято,
Тільки не для нас із татом.
Пам’ятаю я той рік,
Вірте, ні, а то був шик.
Баба Пріся і дід Костя
Завітали до нас в гості.
За обідом, як завжди,
Дід і батько “понесли”.
Завели вони балачку,
Що без них сімейна тачка
Ні туди ані сюди,
Як тим ділом не крути.
Бо вони, бач, мозок справи,
А жінки – це так, приправа.
Посміхнулися жінки,
Кажуть разом: “ Ми
пішли.
Раз до всього ми приправа,
То тепер це ваша справа.
Розбирайтеся самі,
Як варити і пекти.
До побачення! Бай!Бай!
Не чекайте нас на чай.”
Не розводячи базару,
Тато хутко взявсь за справу.
–
Ти, – це каже він мені, –
У кімнаті прибери.
Я ж все виперу, зашию,
Відпрасую і помию.
А дідусь на кухні дока,
Тож замінить в домі кока.
Напече нам пирогів
І прикрасить п’ять
тортів.
Прибирати! Зараз буду.
Витру пил з усього всюди.
Хай ганчірки і нема,
Є в сорочки рукава.
Підмітати
не проблема,
Тільки є одна дилема.
Сміттячко куди сховати?
Чи під стіл його запхати?
Чи змести за шифоньєр,
Де поличка і торшер?
Скатертиною підлогу
Щільно вимию, їй
Богу!
Все розставив, все розклав.
Раз, два, три. І я прибрав.
Тато - справжній чоловік,
Відступати він не звик,
Взявся штопати панчохи,
Не вагався анітрохи,
До штанів пришив труси,
Відірвати не змогли.
Дим від праски йшов до неба …
В іншому, усе як треба.
А у діда справи гірші:
В борщ наш кок добавив вишні,
А в компот “пішов” буряк.
Їсти це не знаю як.
Поки дід вправлявся з тістом,
Я посипав торт намистом.
Добре, що цю диво-страву
Батько викинув в канаву,
Разом з вугле-пирогами,
Із штанами і трусами…
8 Березня – це свято,
Тільки не для нас із татом.
Немає коментарів:
Дописати коментар